Мрії стають реальністю: історія фермерської сім’ї з Київщини

Руслана та Ростислав Бондаренки виросли на селі. Ще з дитинства полюбили батьківське господарство, змалку долучилися й до роботи. Не дивина, що обоє успішно закінчили аграрні виші, бо ж мали спільну мрію коли-небудь створити власну ферму.

Знання про сільське господарство, здобуті в аудиторіях, брат та сестра активно перевіряли на практиці. Сім’я Бондаренків, як і більшість сільських родин, обробляла землю та тримала худобу в селі Степок, що на Київщині. Тож черпати досвід було звідки, але у рамках звичайного домашнього господарства, молодечому запалу Руслани та Ростислава почувалося затісно. І коли випала підходяща можливість, молоді господарники вирішили дати квиток у життя власній мрії.

Коли я навчався на 2 курсі в коледжі, мої ровесники зубрили конспекти і гралися в танчики на комп’ютері, – згадує 21-річний Руслан Бондаренко, – а я, разом з мамою та сестрою, думав над тим, як посіяти сою і мріяв на осінь купити трактора”.

Вдалий старт

Історію своєї міні-ферми Бондаренки починають з 2011-го. Саме тоді на сімейній раді вирішили не продовжувати угоди з орендарями паїв. 20-річна Руслана та 16-річний Ростислав, за підтримки рідні, прийняли важливе рішення – обробляти землю самостійно. І хоча 6 гектарів землі орати та засівати було нічим, енергійних прагнень майбутніх фермерів було не зламати. За допомогою орендованої техніки, кредитних коштів та порад небайдужих людей, вдалося зібрати хороший урожай сої і навіть вийти у плюс. Старт виявився доволі вдалим, а мотивація просто залізною.

Вже наступної осені молоді фермери придбали не новий, але міцний ЮМЗ. За допомогою трактора вдалося поступово розширити господарство. Згодом у Бондаренків з’явилися й інші причіпні машини, без яких якісно обробляти землю просто неможливо. Зовсім нещодавно Ростислав власноруч змайстрував картоплекопалку, тим самим зекономивши сімейний бюджет. Удосконалює хлопець і вже наявну техніку, постійно придумує нові технічні зручності для причепного спорядження.

“Щоб займатися фермерством, треба бути ще й винахідником, – пишається братом Руслана Бондаренко. – Без креативу та завзяття у цьому ділі ніяк… Цьогоріч у господарстві Бондаренків посіяно 15 га сої, 2 га картоплі, майже 0,5 га городництва”.

Хто шукає, той завжди знаходить…

Окрім землеробства займаються молоді фермери і тваринництвом. Зокрема в арсеналі господарства Бондаренків невелике поголів’я корів. Тривалий час розвиток саме цього профілю ферми стримувала відсутність підходящого приміщення для активного приплоду худоби та труднощі з кормовим забезпеченням. Через це довелося навіть продати декількох корівчин. Задля якнайскорішого вирішення проблем, що постали, Бондаренки хотіли купити, або взяти в оренду залишки колишньої колгоспної ферми, проте пайовики останньої, певно, відчуваючи конкуренцію, не пішли на зустріч молодим господарникам.

Але, як то кажуть, хто шукає, той завжди знаходить. В пригоді Бондаренкам стали закинуті приміщення тракторної бригади та колгоспної їдальні. Наразі там тривають підготовчі роботи, аби трьом дійним корівкам, двом теличкам та чотирьом телятам було зручно на новому місці. І маємо надію, що зовсім скоро в просторому приміщенні поголів’я ферми Руслани та Ростислава знову зросте. А планів у молодих людей, що не бояться роботи, на декілька років вперед. Зокрема, в найближчому майбутньому, всі сили будуть кинуті на молокопереробний блок.

Та однією з найбільших проблем, котру намагаються вирішити молоді фермери, є нестача власних кормів. Раніше заготовляти сіно можна було на землях, які відведені під пасовища та сіножаті для громади села. Зараз, нажаль, такої можливості вже нема, доводиться витрачати левову частку доходу на формування кормової бази.

«Фермерство – це стиль життя»

Руслана та Ростислав, щиро вірять, що в Україні інтерес до сімейного фермерства, що вже давно є основою сільськогосподарського виробництва у Європі, тільки зростатиме, а робота на селі тільки додасть у престижі. Аби цією галуззю цікавилися і молоді люди, більшість з яких бачили ферму тільки по телевізору…

– Фермерство – це стиль життя, – вважають молоді господарники. – На фермера не можна вивчитися в інституті. Це треба відчути і дати собі свідому відповідь: готовий ти цим займатися і нести всю відповідальність, чи ні. Бо тут немає боса, який скаже як і що зробити. Тут ти сам собі режисер. Тому… якщо вирішили зайнятися фермерством будьте готові, що вам доведеться постійно вчитися (земля не пробачає халтурства!), працювати день і ніч, бути і трактористом, і дояром, і керівником. Тут немає вихідних, тут є земля і твій результат. І головне: у фермера має бути сім`я, колектив, однодумці, люди, які завжди підтримають, коли потрібно – покритикують, але все одно залишатимуться поряд.

“Поза законом”

Коли вже є певні успіхи, здобуті щоденною наполегливістю, то фермерство може здатися не таким вже складним, як про нього кажуть, чи пишуть. Однак окрім відомих плюсів, українське саме мале фермерство має і багато, так би мовити, підводних каменів. Один з яких відсутність чіткої законодавчої бази.

Як представники малого сімейного фермерства, законодавчу ситуацію знаємо чітко, – говорить Руслана Бондаренко. – Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство», який нібито легалізував діяльність сімейних фермерських господарств, як фізичних осіб підприємців і зробив їх повноправними учасниками ринку, залишається лише формальністю. Чому? Тому, що реального механізму реєстрації та оподаткування сімейних фермерських господарств ще й досі не напрацьовано, хоча й зміни набули чинності більше року тому. Механізму просто не існує. По суті, такі невеликі господарства як ми, знову поза законом…

Проте, як вважають герої моєї розповіді, тому у кого є палке бажання досягти власної мети, не страшні ніякі обставини. І це правило підтверджує їх власний приклад, адже коли історія ферми Бондаренків тільки починалася Ростиславу було всього 16, але він жодного разу не пошкодував, що залишився в селі і захотів стати фермером.

– Мені часто закидають, мовляв, ти ж такий молодий, нащо тобі те село, їдь в місто, – зізнається молодий фермер Руслан Бондаренко. – А я в цей момент повертаюся думками в день, коли молотили наш перший врожай сої, потім згадую як минулого року збирали пшеницю, як тримав у жменях зерно… Цього відчуття не можна проміняти ні на що. І я впевнений, що кожен, хто працює на землі, мене зрозуміє…

Михайло Ломоносов

  • Лілія Погоріла

    пишаємося вами Бондаренки!!! ви справжні молодці!

  • Вероніка

    Смиливі і завзяті люди. В Україні працювати на землі треба ще наважитися, на превеликий жаль …

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: