“Американці ставали на коліна”: інтерв’ю з миколаївським фермером (ФОТО)

Чоловік з вусами років за… В солом’яному брилі і комбінезоні, з кошиком городини чи бідончиком молока в руках. Загалом, типовий представник американського кіно. Такий образ подає дядечко Гугл за запитом “фермер”.

Можливо, так і виглядали аграрії в минулому столітті. А сьогодні успішний фермер – це молоде обличчя, шорти й футболка і – куди без цього? – електроніка, яка відслідковує роботу трактористів, вологість грунту, ріст пшениці.

Руслан Сергійович Нерода – миколаївський землевласник, депутат, благодійник – фермер нового покоління, не застав ні соцзмагань, ні обжинок (хоч сам іноді жалкує про це). У дитинстві він точно знав, що ніколи не стане фермером, у сільськогосподарському технікумі був упевнений, що нізащо не піде в сільське господарство, в аграрному інституті здобував фах інженера-механіка і навіть не уявляв, що земля, яку вважав «лише брудом», стане для нього і прибутком, і задоволенням, і самим життям.

Руслане Сергійовичу, як же все-таки вам прищепилася любов до землі? Можливо, це генетична ознака?

У моїй сім’ї не було жодного фермера. Напевно, далеко в коренях хтось займався землеробством, бо цікавість до цієї справи з’явилась абсолютно несподівано. Рік я працював на фермі в Америці – обмін досвідом, так би мовити. Ми вирощували сою і кукурудзу. Так пощастило, що фермер виявився балакучим, багато розповідав про рослини, як вони сходять, чому тут листя світло-зелене, а ось тут – темніше. Та і я був допитливим, хотів дізнатися більше. Згодом привіз своїх закордонних товаришів на Україну. І вони – уяви – в прямому сенсі ставали на коліна перед нашими нивами. У них поля маленькі, а в нас чорноземи без кінця-краю. Для американців це було unbelievable, а я думав – ото пришелепкуваті. Але вони мимоволі змусили мене гордитися своєю землею.

Як ви починали свою справу? Які труднощі доводилося долати?

З Америки я привіз готовий бізнес – торгував технікою. І все хотілося дізнатись, як вона працює. Так натрапив на керівника ТОВ “Надбузьке” Д.О. Чорного. Чоловік дав 50 га землі в оренду. Я половину засіяв пшеницею, половину – соняшником. І не зібрав нічого. Пшеницю спалив хімією, а сонях посадив неправильно. Тоді вирішив все-таки спочатку набратися знань. Поступив до аграрного університету, там познайомився з майбутнім кумом. А в того аж очі горіли, так хотів землі. Я й порадив, куди йти, до кого звертатись. Через якийсь час бачу: щось у кума отримується, ладиться. Мені так заздрісно стало! Через рік знову взяв землі, став потрохи розвиватися. Зараз маю 1000 га. Це небагато-немало, середнє господарство.

А який проект вважаєте наймасштабнішим і найважливішим у вашому ділі?

Спадає на думку один. Певно, він і був найбільш значущим. В той час, як у нас панувала традиційна технологія землеробства (та й зараз вона домінує), я привіз з-за кордону інновації – No-Till. Це сучасна ресурсозберігаюча технологія, без обробки грунту. Тобто я зібрав урожай і сію новий у стерню. Для посушливого клімату нульовий обробіток – вдале рішення. Але в Україні ця технологія досі майже невідома. Її використовують, може, 5% фермерів. Тут треба знати багато нюансів. Довелося їздити на семінари аж в Америку. У нас досі не вірять в таку технологію – всі звикли пахать. Навіть ректор університету(!) заявив, що то якась дурня і нічого з того не вийде. У деякі неврожайні роки я з ним згоден.

Як щодо майбутніх проектів? Над чим зараз працюєте?

Сільське господарство, знаєш, не інноваційний бізнес. Тут революцію не зробиш. Тому поки купую техніку, будую склади. З’явилася ідея щодо перепрофілювання господарства. Можливо, виноградники з виноробством, фруктовий сад, горіховий сад, ягідний бізнес. Я вивчаю це питання. До речі, під ці види діяльності можна отримати грант на розвиток.

Добре, поговорімо про час. Як вам вдається все встигати? Знаходити час на роботу, громадську діяльність, сім’ю?

Фермерство – не та справа, яка вимагає постійного догляду 24/7. Бувають настільки завантажені місяці, що доводиться працювати з чотирьох ранку до першої ночі. А буває і нема чого робити. Нова технологія (No-Till) потребує меншої кількості операцій. Тому працювати стало набагато легше. Але я все одно нічого не встигаю (сміється).

На ваш погляд, що у фермерстві найголовніше?

(роздумує) Перш за все, ти зобов’язаний багато знати: маєш бути хіміком, ґрунтознавцем, рослинником, маркетологом. Цілий комплекс знань. Потрібно вчитись і вчитись, дізнаватися нове. Є фермери, які покладаються на інтуїцію, і у них досить вдало виходить. Можливо, то генами закладено. У мене, на жаль, такого чуття немає. Доводиться вчитися на власних помилках.

Що ж, можливо, є певний набір якостей, чеснот, які має розвивати в собі фермер?

Взагалі-то, ні. Я знаю багато фермерів, і всі вони настільки різні особистості: є зануди, є вередливі, є чудові, відкриті, грамотні, є дурні. І при цьому кожному вдається вести господарство.

І на останок, ви, вже досвідчений, доволі успішний землевласник, які поради дасте молодому поколінню?

Не йти у фермерство (сміється). А взагалі, я думаю, кожен може опанувати цю справу. Головне, звісно, навчатись, дивитись, як роблять інші. Треба мати хоч який-не-який досвід перш ніж братися до роботи. Сільське господарство вимагає багато уваги. Хоча, відверто кажучи, зараз у цій галузі все більшає молоді – нахабної, впевненої, інколи хитрої. І, навіть, неосвіченої, без елементарних знань. Окрім того, якщо старі фермери – це дружній колектив, то “молодняк” більш агресивний: можуть відібрати землю, можуть обманути. Немає як такої касти фермерів. Можливо, з’явиться за час.

В перервах між відповідями на питання і пошуком фото Руслан Сергійович показує мені три товстенних записники – технологічні карти полів за 3 роки. Каже, все не запам’ятаєш – доводиться записувати і фіксувати фотоапаратом. Розповідає про трактор на дистанційному керуванні і дрони з ІЧ променями, про те, як з допомогою телефону керувати сіялкою і точно вираховувати врожай.

“У сільському господарстві революцію не зробиш”. Цікаво, чи здогадується він, що вже її зробив?

Шередько Анна