Бізнесмен продав будинок з басейном в Австралії і переїхав в українське село

Українець Юрій Марчук сам родом з Черкащини, проте тривалий час працював у Великій Британії та Австралії. Щоправда, він вирішив продати увесь свій бізнес та повернутися в село в Україні, пише “Агро-Центр”.

Школу в Черкасах нині фермер закінчив у 1985 році, звідти поїхав навчатися у Санкт-Петербург, згодом переїхав працювати у Латвію. Він працював у судоплавній компанії, штаб-квартира якої знаходилася на Кіпрі – там Юрій Марчук у працював до 1999 року. Підприємець створив там свою логістичну компанію і в 2000 році перевів її у Велику Британію, сам жив у Лондоні. З сім’єю на Туманному альбіоні Юрій Марчук прожив до 2003 року. Звідти він ризикнув переїхати в Австралію.

Серед умов проживання там були інвестиції в місцевий бізнес 300 тисяч доларів та потрібно було найняти на постійну роботу щонайменше п’ять австралійців:

“У 2003 році в Австралії я купив друкарську компанію з дизайнерським офісом. І ми переїхали. Бізнес був шикарний”,

– пригадує Юрій Марчук.

У 2009 році Юрій Марчук вирішує повернутися у рідні Черкаси. Його батьку стукнуло 70 років і він передав справу сину. Той вирішив продати увесь свій бізнес і повернутися на Батьківщину:

“Тут 60 га землі. Півжиття він сюди поклав. Куди його діти? Довелося мені продавати в Австралії бізнес, будинок з басейном та їхати в Україну”,

– розповідає підприємець.

Батько Юрія Марчука займався саджанцями – на 60 гектарів землі знаходилися розплідники. Він взявся за бізнес та почав диверсифікувати виробництво, щоб додаткові культури страхували бізнес.

Підприємець почав вирощувати спаржу:

“В Європі немає країни, яка не вирощує спаржу. А у нас цієї культури немає. В Україні її не вирощують, тому що в радянські часи вважалося, що спаржа – це взагалі не їжа, що пролетаріату потрібна картопля! Але все одно ця культура сюди прийде”,

–розповідає він.

Щорічно в Україну завозиться 1200 тонн спаржі. Везуть її до нас з Перу і Нідерландів. Це при тому, що Україна ідеально підходить для вирощування цієї культури.

“Імпортна спаржа в Україні ніяка. За ДСТУ термін зберігання спаржі – 5 днів. Чим її треба обробити, щоб привезти сюди з Перу і щоб вона ще місяць стояла?”,

– обурюється бізнесмен.

Але просто зібрати спаржу з поля недостатньо. Щоб довести спаржу до товарного вигляду, її потрібно охолодити, помити, обрізати до 23 см, упакувати в пучки по 350 грам і поставити в холодильник.

“У мене на фасуванні працює стільки ж людей, скільки і на її зборі. І все потрібно робити швидко. З поля спаржу потрібно відразу кидати в крижану воду. Кожна година зволікання – це мінус один день зберігання на полиці в магазині. Якщо цього не зробити, то вона стає в’ялою”,

– зауважує черкащанин.

Перші партії спаржі в 2016 році фермер реалізував на Столичному ринку, а цьогоріч вийшов зі своєю продукцією на супермаркети країни. У планах чоловіка розширити плантації спаржі до 40 гектарів.

Перевага спаржі ще й у тому, що її не надто полюбляють крадії. Однак така участь не оминула більш традиційні для України культури. Близько тисячі саджанців щорічно цупить у чоловіка місцеве населення, аби згодом продати на базарі.

“Я підсилив охорону і поставив на поле алюмінієвий фургончик для охорони. Так місцеві селяни розібрали фургончик, фари познімали і почали рвати алюміній. Ще одна принада спаржі – її ніхто не краде”,

– сміється бізнесмен.

Однак попри труднощі ведення бізнесу в Україні, чоловік не шкодує, що залишив таку стабільну Австралію.

“Не шкодую. Тут ти щодня встаєш і йдеш в бій. А там ти йдеш на пляж або сидиш в басейні із сигарою в зубах. Нудно там”,

– говорить Марчук.

Ось так, поки ми говоримо про занепад українського села, підприємці з усього світу приїжджають сюди, щоб використати його можливості.

За матеріалами “Вітка”