Місія – в село. Сповідь майбутнього дауншифтера

Привіт, мене звати Олександр, мені 35 і я хочу жити в селі. Чому так, спитаєте ви?

Ну тоді ось вам моя історія. Я народився в місті Кузнецовськ, це той, що нині Вараш, працював у місті Києві, одружився і живу в місті Рівному.  Я жив на шести орендованих квартирах, і витрачати гроші на власну квартиру побудовану за рядянських часів я не маю ніякого бажання.

На першій орендованій квартирі ми жили на першому поверсі. Щоранку слухали, як під вікнами прогрівають машини, і це були зазвичай не авто євро 5. З однієї сторони сусіди бухали і постійно кричали матами на малу.

З іншої – чувак хропів як трактор, а жінка (вчитель) кожної пятниці приходила буха і влаштовувала сцени своєму чоловікові. 

На наступній квартирі, наш балкон виходив на приватний сектор в двір якоїсь бабусі, яка мала три собаки, що жили на вулиці. Вони проводжали гавкотом усіх перехожих.

Мені дуже шкода людей які живуть в тому будинку.

На третю квартиру змушені були переїхати поспіхом, погодилися на квартиру знайомих. З плюсів – тиша і спокій, нікого і нічого не чути. Щоправда, на кухні не вистачало місця де поставити стіл, а ліжко в кімнаті було і столом і диваном одночасно. На роботу треба було мені добиратися двома маршрутками в тому числі і 35. 35 маршрут це просто пекло якесь, хто їздить нею мене зрозуміє.

На теперішній квартирі наче все нормально, тільки знову таки шумоізоляція бажає кращого, бо чудово чую, які телеканали дивляться сусіди. А ще купа моментів: наприклад, тебе заливає зверху сусід, причому коли ти йому показуєш пляму води на стелі, він каже , що в нього все нормально, бо він зробив рік назад ремонт, або на сходах постійно знаходиш шприци, а за вхідними дверима черговий булік.

Взагалі, житло в місті – це, ще та лотерея, навіть у новобудовах… знайома жаліється, що ліфт стоїть другий місяць.

А тепер головні аргументи.

Якщо ти живеш в місті, ти маєш забути назавжди про свіже повітря, запахи і звуки природи. Ви, наприклад, чули як пахне волога трава, чи сіно, чи картопля, що готується худобі впечі, а ліс?

Місто наповнене зовсім іншими ароматами, особливо вранці і ввечері, коли тисячі людей везуть себе автомобілями додому. Маючи авто, їжджу нею в крайніх випадках, коли треба привезти щось більше, ніж може влізти у мій рюкзак, або коли треба їхати десь з людьми.

І найголовніше, місто краде твоє життя, час за часом, хвилиною за хвилиною, байдуже де ти чекаєш, чи на зупинці маршрутку, чи на переїзді в автомобілі – кожен день дорога забирає в тебе час.

Коли я сказав своїй дружині Ірині про бажання жити в селі, то вона поставила мені умови: вода і туалет в будинку. Жінки є жінки, а так хотілося романтики. Довелося погодитися.
Через тиждень в нас вже був другий кіт. Бо ж в селі треба як мінімум два кота, а дружина почала перебирати речі які не носимо і відкладати в мішок з ярликом “в село”.
Більшість знайомих коли чують про село, одразу запитують як ми будемо добиратися в місто на роботу. Коли відповідаєш їм, що працювати в місті не плануємо, а в місто будемо їздити раз в тиждень, то звучить наступне питання: “за що житимеш?”.

Певно, якби в мене не було плану заробити на прожиття в селі, то я не зважився на такий кардинальний крок.

Ось так ми з дружиною і котами живемо в орендованій однокімнатній квартирі і мріємо про будиночок, де тихо і спокійно, переглядаючи оголошення в інтернеті.

Далі буде…

Олександр Килюшик – майстер на всі руки, зібрався в село.

 

 

 

 

 

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви бажаєте розмістити матеріал в рубрику “Блоги”, пишіть на електронну скриньку [email protected]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: