Дмитро Дума: “Зникаючі українські села – реалії сьогодення”

Починаючи з 1991 року в Україні перестало існувати понад 500 сільських населених пунктів та селищ міського типу. Тенденція “вимирання” села прискорюється з року в рік. Чим можна аргументувати таку закономірність та як живеться в українському селі сьогодні?

Статистика

Кожного року в Україні зникає близько 18 сіл та селищ міського типу. За даними сайту Державної статистичної служби України станом на 1 січня 2016 року в Україні, без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, нараховується 28 385 сільських населених пунктів та 885 селищ міського типу. Порівнюючи із 1990 р. (кількість сільських населених пунктів – 28 804, а селищ міського типу – 927) бачимо, що кількість сільських населених пунктів зменшилась на 419 одиниць, а селищ міського типу на 42. Сумарно за 26 років з мапи України зникла 461 адміністративна сільська одиниця. Що маємо: 461 сільську адміністративну одиницю ділимо на 26 років = 17,73 сільських адмінодиниць зникають кожного року. Проте дана статистична інформація, де-факто, може бути не валідною та применшеною.

Якщо взяти до уваги дослідження: “Кількість сіл в Україні та регіонах у 1991-2013 роках”, проведене порталом “Тиждень.UA”, то отримаємо ще більш приголомшливі результати – з 1991 року з мапи України зник 641 сільський населений пункт, зокрема 40 селищ і 601 село. Як зазначає портал – це офіційна відповідь на запит до управління у зв’язках з місцевими органами влади й органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України.

Що маємо: 641 сільська одиниця розділена на 22 роки = 29,1 сільських адмінодиниць зникають кожного року. Факт залишається фактом – села в нашій країні вимирають. На жаль, вимирають приголомшливими темпами.

Власні спостереження

Під час травневих свят була нагода побувати в селах різних областей, а також переглянути чималу кількість відеоопитувань жителів сіл нашої країни. Загалом ситуація ідентична майже у всіх регіонах. Автор розділив зафіксовані спостереження на три блоки: соціальне становище, інфраструктура та настрої населення.

Соціальне становище

Процитую слова однієї із жительок: “Пенсія 1100-1200 грн. Виживай як хочеш. Залишили всіх на призволяще. Особливо коли в тебе тиск, серце та цукровий діабет”. Слова іншої односельчанки: “Щоб дістатися власним ходом до фельдшера з одно кінця села до іншого, мінімум година ходу потрібна. А потім, коли ти все ж приходиш, чуєш такі слова: “Бабо, а ви чого прийшли… нам допомогти немає чим, йдіть додому помирати”. А такими були слова ще одного жителя: “Розчарування у нас одні. А що робити? А чи стане воно краще – один Бог знає”.

Інфраструктура

У більшості сіл картина схожа: автобусів, магазинів, шкіл, дитячих садків, клубів та місць культурного дозвілля немає. Газу немає, а навіть якщо й є, то жителі сіл не мають матеріальної змоги його оплатити. Про нормальні дороги й власний автомобіль мови й бути не може.

Настрої населення

Молодь намагається виїхати працювати в місто або за кордон. Залишаються лише крупні фермери та їхні сім’ї. Більш старші люди, кому за 30-40 років, систематично говорять, що краще вже не жити, лише б назбирати грошей на “парадний костюм” та оплату похоронних послуг. Адже в таких умовах жити чи виживати – просто не реально.

Тільки задумайтесь! Про які крайнощі говорять люди на самому піці життєвих можливостей. І це більше закономірність ніж виняток.

Пошуки пояснень

Спілкуючись із старшим поколінням жителів різних сіл, доволі часто чув пояснення, що така ситуація в селі є вигідною державі та компаніям з великим капіталом. Люди вважають, шо вона була заздалегідь запрограмована – це технологія латентного (прихованого) геноциду села. А вводиться вона для того, щоб максимально зменшити кількість сіл і сільського населення. А родючі землі та території продати фермерам-монополістам або іноземним інвесторам. Що стосується працездатних людей – їх використовувати як дешеву робочу силу. Це новий вид економічної експансії, говорять вони.
На противагу такому сценарію суспільного зговору більше виступають молоді люди. Вони говорять, що село втрачає свою конкурентну спроможність та привабливість для молоді. З економічної точки зору, в селі немає перспектив: пропозицій кваліфікованої роботи, цікавих місць проведення дозвілля та інфраструктури. Молодь не зацікавлена, вона не бачить свого розвитку й майбутнього села в цілому. Пояснюючи процес “вимирання” села глобалістичними тенденціями, що наразі в попиті не натуральне господарство, а IT-технології; не робота в полі чи на фермі, а інтелектуальна робота в офісі. Тому своє майбутнє вбачають у міському житті чи десь за кордоном.

На жаль, наразі ефективних державних програм розвитку чи переформатування діяльності сіл не має і процес розпаду сільських громад в Україні продовжується.

Сільські мрії зникають. Сім’ї переїжджають. Багаторічні традиції залишаються на сторінках історії.

Дмитро Дума, спеціаліст зі стратегічних комунікацій в Інституті демократії та соціального прогресу.

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви бажаєте розмістити матеріал в рубрику “Блоги”, пишіть на електронну скриньку [email protected].

Використані світлини газети “Сьогодні”