“Через 5 років хочу прочитати, що наше господарство дало роботу людям з інвалідністю”, – фермерка Яна Брик про свою справу-мрію

Садове господарство, що на Вінниччині, цьогоріч вродило перший повноцінний врожай – близько 700 кілограмів запашних груш. На це господарі чекали чотири роки, доглядаючи свій сад. Про свою унікальну садибу, першу сотню посаджених осінніх груш, поради для молодих фермерів та грушотерапію розповіла нам власниця саду Яна Брик.

Як виникла ідея саду?

Історія дуже проста. П’ять років тому я втратила маму і почала читати книжки про те, як це пережити. І в одній статті була порада – знайти щось таке, що буде рости разом з тобою. Я натрапила на тему садівництва. Наш сусід якраз їхав до кордону з Молдовою, там є великі ринки продажу саджанців. От ми з братом Віктором, це наша спільна справа, попросили в нього купити нам сто саджанців груш. Це само собою якось сталося, знаки треба просто помічати. Перші гроші, які ми вклали, – 200 гривень. Одну грушу переламали в дорозі, всі інші – ростуть. Із 100 саджанців прийнялося 99. Всі в селі були шоковані. Бо зазвичай частина помирає, частину – з’їдають шкідники, а наші – як почали рости.

А хто вчив, що далі із саджанцями робити?

Я про все читаю. Ми їх прикопали спочатку, а потім розсадили. Ще нам допомогли їх прищепити – щоб “начепити” сорт, бо всі груші купують дичками. І ми начепили сорт “Алтайська красуня”. Захотіли щось таке осіннє, яскраве, солодке. Я вбила в Гуглі – “смачні сорти”, і мені просто сподобалась назва. А потім я прочитала характеристику, що вони такі соковиті, на вересень-жовтень якраз. Вирощуємо це все на присадибній ділянці – земля біля будинку. Засадили в три ряди. Бабуся була спочатку дуже проти, адже це земля, яка могла йти під картоплю, але в проміжках між деревами бабуся все одно садить її. У нас такий мікс (авт. – сміється). Але ми не зупиняємося, цього року навесні ми закупили ще 200 груш і 300 яблук. Вже цими вихідними почали розсаджувати.

Коли груші вродили вперше і як продаєте?

Грушам треба 3-4 роки, щоб вони давали врожай. У нас це вже 4-ий рік. Це, вважається, перший повноцінний врожай – кілограмів 700 зібрали. Частину продали оптом, а частину – люди замовляли. Більшість – у Київ. Ми продавали дешевше, ніж на базарі і Новою поштою передавали. Люди роблять здебільшого варення та сушку із груш. А потім мене ще й ними пригощають – моїми ж грушами. Смачно (авт. – сміється). Цього року ми вже купили оприскувач та вітаміни. Але хімію ми не застосовуємо. Наші груші розбирають, бо по деяких видно, що їх їдять комашки. Якщо комаха їсть – воно натуральне. Більше нічого не треба. Якщо грушка ідеальна, то вона неідеально вирощена.

Що вам з братом дає сад?

Я завжди відчувала, що буду пов’язана із землею. І недарма пішла на кафедру земельного і аграрного права. Сад – для мене це віддушина, ми так переживали за ці груші. А весною дуже гарно, коли все починає цвісти, – як сніг. Чорнозем і цвіт. Це дуже розслабляє, хороша терапія. Як зелений туризм. До речі, ми про це теж думали. У нас є збережена батьківська хата моєї бабусі – хочемо її розфарбувати Петриківським розписом. Там скрині, колесо. Рожепи (авт. – Жмеринський район, Вінницька область) цікаві тим, що є величезний ставок, і кілька невеликих. І люди починають зараз шукати місця, де можна недорого відпочити. І Рожепи дуже підходять. Є ліси, гаї, посадки, дачі. Все дуже затишно.

Як плануєте далі розвивати своє господарство?

Ми мріємо мати свою виробничу лінію – спеціальні сушки, преси. Щоб все поставити на конвеєр вже і дати людям роботу. Хочу, щоб працювало в нас багато людей. У селі дуже важко з роботою. Через 5 років хочу прочитати в газеті, що наше господарство дало роботу людям з інвалідністю. Я вважаю, що основна задача керівника – це вміти делегувати повноваження, довіряти людям і забезпечити їх гідною заробітною платою. Хочемо орендувати наш місцевий закинутий яблучний сад і відновити його. Також ще одну ділянку зараз удобрюємо, щоб садити лохину, а на землі біля ставка – чорницю. Вона любить вологу.

З якими труднощами в господарстві вже зустрілися?

Збуту і оптової ціни. Врожай цього року дуже хороший в Україні. І все впало в ціні. Це нас наштовхнуло на те, щоб робити товар з доданою вартістю. В цьому проблема України – ми постачаємо сировину. І багато втрачаємо. А ми будемо робити і варення, і сушку ще. Головне запам’ятати, що земля не родить щороку. Земля має перепочивати. Не треба її ґвалтувати.

Таких садків дуже багато в Україні. В чому унікальність вашого садового господарства?

Цікаві продукти. Я не буду продавати просто лохину, це будуть сік чи цукерки з лохини. Ми добре знаємо, як груша смакує з качиною грудкою і дорблю. А я хочу додавати грушу в бринзу та качоту. Не треба робити те, що вже є. Це неправильно – робити те ж саме і очікувати успіху. Один і той самий успіх не буває.

Якими порадами поділитеся з молодими фермерами?

Починати. Це перше і головне. Хай з 2-3-ох дерев. Починати. Можна не зараз, ти можеш сьогодні посадити 2 горіха, а через 10 років мати мінімум 300-400 доларів. Це інвестиції в своє майбутнє. Своя фінансова подушка. Якби я не посалила 5 років тому груші, я б не мала врожаю сьогодні. Треба чекати, поки все виросте. Але чекати – з терпеливістю і любов’ю.

Дарина Киричок