Досвід з Данії: ексклюзивне інтерв’ю з відомим ветеринаром (фото)

Датські свинарі не шкодують грошей на наукові дослідження, дбають про землю, працюючи на ній разом із дітьми. Датські свинарі не шкодують грошей на наукові дослідження, дбають про землю, працюючи на ній разом із дітьми. Про свій досвід у Данії “Агро-Центру” розповів ветеринар Євгеній Чумак.

Невеличка Данія, з населенням у трохи більше п’яти мільйонів громадян і площею, як одна із українських областей, годує свининою усю Європу, Китай, В’єтнам тощо. У середньому фермери цієї країни за рік вирощують до тридцяти мільйонів свиней. Датчани – найкращі свинарі у світі і цьому є логічне пояснення: вони створюють ферми і працюють на них самі, залучаючи синів та онуків. Вони дбають про землю і суворо дотримуються законів. А ще мають одну з найкращих рис для бізнесменів – прораховують розвиток бізнесу на кілька поколінь вперед. Про датський досвід у галузі свинарства добре знає Євгеній Чумак – ветлікар із Дніпра, кандидат ветеринарних наук, технічний консультант датської компанії ТОВ “Віломікс Україна”.

Понад десять років тому Євгеній з дружиною поїхав на одне з господарств Данії заробляти собі на квартиру, а повернувся із найціннішим – досвідом, яким тепер з задоволенням ділиться з тими, хто хоче заробляти у цьому бізнесі. Євгеній Чумак працює і живе в Дніпрі. Його робота полягає в супроводжені клієнтів компанії, які користуються її продукцією: вітамінно-мінеральними преміксами тощо.

Ветлікар за освітою спеціаліст, підходить до вирощування свиней комплексно, обумовлює в своїх рекомендаціях особливості годівлі утримання та лікування тварин. 

“Розділяти ці ланки одного ланцюга не варто, – каже Євгеній, –  бо це одна структура, одне ядро. Головне завдання: отримати продукцію, реалізувати її та отримати  прибуток. Тоді це  – бізнес!”

Євгеній – кандидат ветеринарних наук. Свого часу він досліджував канадських овець і на цьому досвіді написав дисертацію. Три породи овець завезли із Канади в Дніпропетровську область у 2002 році.  Завдання науковця було дослідити, як вони адаптуються. Хоча клімат України схожий із канадським, було невідомо, як тварини переживуть літню спеку у степовій зоні та як почуватимуть себе їх нащадки.   Та працюючи в університеті, чоловік вже планував створити сім’ю, облаштувати власне родинне гніздо. Коли підвернулась можливість поїхати на одне з фермерських господарств Данії, він її не відкинув. І разом із майбутньою дружиною рушив за кордон. 

“Мене називали авантюристом, мовляв, працюй на благо науки. Та я бачив, як поряд двоє доцентів із малими дітками мешкають у тісній кімнаті гуртожитку і не мають жодного шансу мати своє житло, – пригадує Євгеній.  – Тож їхав до Данії зі спокійною душею і великими мріями. Працював на практикантському контракті на комплексі з одночасним утриманням 750 свиноматок. На той час це близько 20 тисяч поросят на рік вагою до семи кілограмів. Я заробляв на квартиру, а заробив ще й неоціненний досвід”.

Коли датський фермер бере до себе практиканта, він платить мінімальні податки. Інша справа вже з звичайним робітником – це біля 50% податку від всього заробітку. 

“Було цікаво, спостерігати, як фермер, у якого я працював, дбає про свій бізнес. Я працював у нього півтора року. Це максимум на посаді практиканта. Потім пішов до іншого фермера, та той не був зацікавлений у розвитку свинарства, бо мав комплекс за додатковий напрям бізнесу. Тож я вирішив повертатися. До того ж на квартиру ми з дружиною таки заробили!”

– каже Євгеній.

 Стабільність  і прогнозованість у бізнесі – ось що Євгеній Чумак називає основою успішного датського бізнесу. Якщо кредит, то не більше ніж під три відсотки. А ще велику вагу має ментальний підхід. У Данії свинарство – це бізнес сімейний. Ще до 80-их років данські фермери вирощували все, що росло у тих краях. Мали по кілька корів, овець, свиней, коней. Та потім вони зрозуміли, що потрібно розділяти. Бо ж універсалом бути не можна! Так – от тепер данські фермери вузькоспеціалізовані. Наприклад, у птахівництві один бізнесмен вирощує курок – несучок, інших – бройлерів на м’ясо.  Що стосується данських свинарів, то вони багато уваги приділяють розвитку науки. Втім, це має бути не переписування інформації зі старої книжки у новішу, а практично апробовані ноу-хау у вирощуванні свиней.

Асоціації фермерів у Данії, а там це реальна і високопродуктивна організація,  спонсорують  дослідницькі центри, які займаються розробками новинок, визначенням ефективності препаратів, схем годівлі, медикаментів тощо. Наприклад: вони досліджують, як швидкість руху повітря у комплексі або вологість впливає на відгодівлю, таким чином створюючи найбільш оптимальні умови для тварин.  Інформацію про результати своїх досліджень науковці обов’язково публікують на сайтах, про які знають і якими користуються самі фермери. Завдяки цим дослідженням ринок Данії закритий від маркетингових продуктів, так званих фуфлоїцидів.   Знову ж таки “розділяй і фільтруй” – фермерам ніколи ставити експерименти! Це мають робити вузькоспеціалізовані науковці. 

“Як правило, данські фермери навчаються у школах фермерів. Але традиції і напрацювання там передаються від батька до сина. Наприклад, у фермера, в якого я працював, два сини, – каже Євген. – Один із них – знаний спеціаліст в галузі ІТ, спортсмен і свинарством не цікавиться взагалі. Другий – молодший – повсякчас із батьком. Його цікавлять усі дрібниці у вирощуванні свиней, йому це подобається. В даний час він є власником господарства, яке він поступово викупав у свого батька, тому що там немає ніяких спадків і нічого не дістається задарма!” 

Проблема датських свинарів у тому, що у Данії не вистачає землі. Там заборонено будувати комплекси, якщо перед тим не погодити це в усіх службах та інстанціях. Коли людина планує стати фермером, вона повинна зібрати весь пакет документів, щоб подати їх на отримання дозволу у комуну. Пакет передбачає собою наперед розписаний бізнес-план із договорами, на кшталт: хто буде утилізувати голки, використані під час ін’єкцій, куди збирається викидати гній, чи достатньо для цього він має землі. Рішення приймуть в залежності від кількості землі, яку має у власності або орендує фермер.  Свинар у Данії не може просто так закупити гербіциди чи інші  добрива. На його замовлення приходить лист, у якому також є зображення із  супутника, де вказано, до якого поля він може внести добрива і  у якій кількості. Датчани думають про свою землю!  Мандруючи українськими шляхами, долаючи тисячі кілометрів у відрядженнях Євгеній часто міркує і порівнює свій датський досвід із українськими реаліями. 

“В Україні свинокомплекси – це здебільшого додатковий бізнес, а часом ще й гарячі необдумані поступки. Часто свинарством займаються люди, які добре розуміються хіба що на шашлику, – каже ветлікар. – Крім того, прорахувати свинарський бізнес в Україні дуже тяжко. Надто великі ризики. Нормальний бізнес-план неможливо прорахувати, адже скачуть ціни на кормову сировину, енергію, ветпрепарати та  продукцію. Крім того, ветслужби в Україні фактично немає,  господарства вражає африканська чума та інші пошесті. А це – великі економічні збитки.  Яких, до речі, ніхто не компенсує. Про корупційні схеми говорити не хочеться взагалі…” 

Попри це, каже Євгеній Чумак, наше свинарство як галузь, не дуже відстало від європейського. І в Україні є господарства з високим технологічним рівнем, вищім аніж в сусідніх Білорусії чи Росії. Та попри це є й такі, які ніби в кам’яному віці. До речі, це стосується і малих селянських господарств. Як приклад, селянин ніколи не перевзується, йдучи до хліва. А це вкрай небезпечно! Людина може йти до лісу, там збирати гриби і ягоди, а принести додому і хворобу за взуттям. Потім її власноруч занести до тварин. Крім того, поширенню хвороб, африканської чуми зокрема, сприяють необачне мисливство – назвемо це так. Мисливці можуть підстрелити в лісі кабана, а він був носієм інфекції. Потім вони роз’їжджаються різними куточками України, перед тим розділивши тушку на шматки. І тоді через певний час  матимемо нові вогнища інфекції.  

Щоб мати прибутковий свинарський бізнес, потрібно вкладати в нього душу і багато працювати. Втім, каже Євгеній Чумак, головним фактором має бути  державна підтримка, як – от прийнятні реальні кредити та пільги під ведення господарства. А ще кожен фермер має любити свою землю, і пам’ятати про те, що на ній будуть жити й працювати і його нащадки.  

Світлана Прокопчук