Магія карпатської сироварні (ФОТО)

Починаєш цінувати після того, як втрачаєш. Україна залишилась без Криму – з цією думкою живемо уже три роки. Нашим людям треба було трохи часу, аби від цього оговтатися.

А вже тепер усі згадали, що у нас є Карпати. Гори, які раніше недооцінювали, гори, куди раніше їздили хіба жителі ближніх областей, гори, яким ніхто не надавав перевагу, бо було ж море.

Лише зараз ми почали відкривати для себе цей таємничий світ Карпат. Так мене занесло в невеличке село у Закарпатській області. П’ять днів в горах стали хорошою розрядкою для мозку. Вирішила подивитися, як живуть місцеві. Казали, що поруч є сироварня, тому не думаючи відправилась туди.

Аромат свіжого молока було чути ще біля будиночку. Мене зустрів Богдан – керівник господарства і, власне, сировар. Розпочалась магія. Я виросла в місті, де заводи сусідують з фабриками – звикла до великих обсягів виробництва та брудного повітря. Тут ж все було, наче, в зменшеному світі.

Уся сироварня – один будиночок. На першому поверсі відбуваються початкові етапи виробництва, у погребі сир визріває, а на другому поверсі Богдан живе. Це дуже зворушливо, бо коли фактично живеш поруч зі справою свого життя, то вкладаєш в неї все.
Богдан розказав, що займається фермерством відносно недавно – трохи більше року. Деяких сирів у них ще немає в асортименті банально тому, що їм треба багато часу, а сироварня ще геть молода.

Цей хлопець міг би працювати в офісі в Києві, бо навмисно вчився для цього в університеті. Але душа потягнула в гори. Тепер він живе в селі, кожен день доглядає сир і допомагає в місцевому ресторані.

Ділиться: “Коли я приїжджаю додому, то мама бере мене за руку і дивується, каже, що я, мабуть, геть нічого тут не роблю – така у мене ніжна шкіра. А насправді, – пояснює хлопець, – це сироватка робить таке диво з руками. Коли кожен день маєш з нею справу, то, дійсно, будь-яка дівчина позаздрить ефекту”.

Ми разом варили сир. Це неможливо описати, про це не можна розказати. Такий процес – це справжня магія. А потім Богдан показав погреб. Там на дерев’яних поличках обережно розкладені різні сорти сирів: від м’яких до твердих, від ніжних до специфічних. Він знає усе про кожен з них.

Розказує про тонкощі технологій: “Сир треба регулярно обмивати, деякі види підсолювати. Також одна з найважливіших речей – це температура в приміщенні”.

Деякі виглядали як щойно спечений хліб, інші були схожі на необроблений мармур. Але кожен був унікальний. А в кінці погребу були дбайливо виставлені баночки з рікотою. Їх купляють кондитерські, аби зробити найсмачніше тірамісу.

Сировар похвалився останньою покупкою: поставили у погребі витяжку. Каже, що раніше тут було важко навіть дихати від того, що в такому маленькому приміщенні зосереджена величезна кількість бактерій, завдяки яким і виходить сир. Показав свою гордість: голівки, що потріскались, це означає, що всередині будуть дірки. Як у справжніх швейцарських сироварів.

А за дегустацією і келихом молодого карпатського вина Богдан розказав, що мріє розширити виробництво. І тепер хоче їздити в столицю хіба на якісь майстер-класи із сироваріння. Він знайшов свою мрію і справу свого життя у невеличкому селі в Закарпатті. Каже, що було б чудово тут народитись і вирости та не розуміє молодь, яка масово виїжджає. Втім, кожному своє, як то кажуть, починаєш цінувати після того, як втрачаєш.

Ніка Гармаш