Магія карпатської сироварні (ФОТО)

Починаєш цінувати після того, як втрачаєш. Україна залишилась без Криму – з цією думкою живемо уже три роки. Нашим людям треба було трохи часу, аби від цього оговтатися.

А вже тепер усі згадали, що у нас є Карпати. Гори, які раніше недооцінювали, гори, куди раніше їздили хіба жителі ближніх областей, гори, яким ніхто не надавав перевагу, бо було ж море.

Лише зараз ми почали відкривати для себе цей таємничий світ Карпат. Так мене занесло в невеличке село у Закарпатській області. П’ять днів в горах стали хорошою розрядкою для мозку. Вирішила подивитися, як живуть місцеві. Казали, що поруч є сироварня, тому не думаючи відправилась туди.

Аромат свіжого молока було чути ще біля будиночку. Мене зустрів Богдан – керівник господарства і, власне, сировар. Розпочалась магія. Я виросла в місті, де заводи сусідують з фабриками – звикла до великих обсягів виробництва та брудного повітря. Тут ж все було, наче, в зменшеному світі.

Уся сироварня – один будиночок. На першому поверсі відбуваються початкові етапи виробництва, у погребі сир визріває, а на другому поверсі Богдан живе. Це дуже зворушливо, бо коли фактично живеш поруч зі справою свого життя, то вкладаєш в неї все.
Богдан розказав, що займається фермерством відносно недавно – трохи більше року. Деяких сирів у них ще немає в асортименті банально тому, що їм треба багато часу, а сироварня ще геть молода.

Цей хлопець міг би працювати в офісі в Києві, бо навмисно вчився для цього в університеті. Але душа потягнула в гори. Тепер він живе в селі, кожен день доглядає сир і допомагає в місцевому ресторані.

Ділиться: “Коли я приїжджаю додому, то мама бере мене за руку і дивується, каже, що я, мабуть, геть нічого тут не роблю – така у мене ніжна шкіра. А насправді, – пояснює хлопець, – це сироватка робить таке диво з руками. Коли кожен день маєш з нею справу, то, дійсно, будь-яка дівчина позаздрить ефекту”.

Ми разом варили сир. Це неможливо описати, про це не можна розказати. Такий процес – це справжня магія. А потім Богдан показав погреб. Там на дерев’яних поличках обережно розкладені різні сорти сирів: від м’яких до твердих, від ніжних до специфічних. Він знає усе про кожен з них.

Розказує про тонкощі технологій: “Сир треба регулярно обмивати, деякі види підсолювати. Також одна з найважливіших речей – це температура в приміщенні”.

Деякі виглядали як щойно спечений хліб, інші були схожі на необроблений мармур. Але кожен був унікальний. А в кінці погребу були дбайливо виставлені баночки з рікотою. Їх купляють кондитерські, аби зробити найсмачніше тірамісу.

Сировар похвалився останньою покупкою: поставили у погребі витяжку. Каже, що раніше тут було важко навіть дихати від того, що в такому маленькому приміщенні зосереджена величезна кількість бактерій, завдяки яким і виходить сир. Показав свою гордість: голівки, що потріскались, це означає, що всередині будуть дірки. Як у справжніх швейцарських сироварів.

А за дегустацією і келихом молодого карпатського вина Богдан розказав, що мріє розширити виробництво. І тепер хоче їздити в столицю хіба на якісь майстер-класи із сироваріння. Він знайшов свою мрію і справу свого життя у невеличкому селі в Закарпатті. Каже, що було б чудово тут народитись і вирости та не розуміє молодь, яка масово виїжджає. Втім, кожному своє, як то кажуть, починаєш цінувати після того, як втрачаєш.

Ніка Гармаш

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: