“Фермерство у селі – соціальний проект”: аграрій з Полтавщини розповів про господарство (9 фото)

Знайомтесь, на фото Григорій Андрійович – голова й незамінний тракторист фермерського господарства “Павлик” селища Скороходове, Полтавської області. Григорій Андрійович не вважає себе успішним фермером, проте вимірює все показниками рентабельності,  він не подорожував світом, проте безумовно любить природу рідного краю, він не володіє надприбутковим бізнесом, проте має родину, яка розділяє покликання голови сім’ї, він не може сидіти без діла, навіть коли дає інтерв’ю.

З Григорій Андрійовичем ми поговоримо про зайнятість на селі та соціальну місію фермерства.

Всі мої намагання зробити портретне фото не увінчались успіхом, Григорій Андрійович, перетворив розмову в екскурсію фермерським господарством, його фронт та бек офісом, щоб показати якомога більше.  

Андрійович (прим. ред. – так називають Григорія Андрійовича колеги) почав розмову зі спогадів про те, що привело його в аграрну сферу.

“В маленьких селах, з населенням всього лише декілька тисяч, фермерство виглядає як соціальний проект. Добре, якщо ти вчитель чи лікар, то маєш хоч якусь роботу. Робота в магазині продавцем чи в кафе офіціантом – це вже досить престижний рівень. Проте зважай, що великих магазинів в селищі всього штук 10 й забезпечують вони зайнятість лише для 50-60 людей. Решта – шукає копійку де доведеться: тримає худобу чи город, стоїть на ринку, надіється на дітей. Нашому селищу пощастило, ми маємо філіал великої сільськогосподарської компанії “Нібулон”, на якій працевлаштовані багато жителів, але й вона повністю не задовольняє попит населення на робочі місця.

Стосовно фермерів, то вони забезпечують населення реальною зайнятістю, достойною зарплатнею (як для сільської місцевості), інвестують частину прибутку в розвиток громади, виплачують орендні платежі та підтримують населення в веденні домашнього господарства.”

Більшість скупляють дітей в школу та відправляють на навчання в місто за рахунок саме орендної плати, яку отримують, здаючи свою землю (пай) в оренду. фермерам. Тут я можу бути конкурентоспроможним, бо пропоную населенню не мінімальну ставку орендної плати 3% від оціночної вартості землі, а 10%.

Фермером я став в травні 1995 року, коли офіційно зареєстрував ФГ “Павлик”, – сказав Андрійович й посміхаючись додав – “Це ж треба – вже 22 роки займаюсь фермерством!”.

!За освітою я тракторист. Тому ще в молодості точно знав, що буду працювати на землі. Під час навчання та виробничої практики в учкомбінаті (прим. ред. – особливий навчальний заклад) навчав дітей як їздити на тракторі та основним обов’язкам тракторста. Пам’ятаю, я весь час працював на сільськогосподарських роботах. Мене постійно направляли по району в мехзагони (прим. ред. – механічні загони), я працював на комбайні, на тракторі  Т-150К, на “бумі” (прим. ред. – буртоукладальній машині). Виходить, життя було постійно пов’язане з сільським господарством, а мати альтернативу не залишалось ні часу, ні бажання. Коли з’явилась можливість, перші кооперативи, фермерський рух  я почав займатись сільським господарством офіційно.

На початку я мав 2 га. власної землі, обробляли ми їх сім’єю без механізації. Просили сусіда й він засівав насіння буряків трактором, ми їх прополювали та збирали вручну, а через пару років я придбав трактор. Проблем з реалізацією тоді не було. Ми працювали по давальницькій схемі – цукрокомбінат приймав буряк й на двальницьких умовах  повертав цукор в пропорції 70% на 30% (прим. ред. – 30 %  цукру завод залишав собі за переробку а 70 % віддавав назад). Ми реалізовували цукор як в торгову мережу так й населенню через ринок.” –  вдивляючись в поле Григорій Андрійович додає – “В 90 роки був гарний попит на цукор”

Далі Григорій Андрійович щиро розповідає про перипетії та виклики, які довелось подолати розвиваючи господарство. Іноді відволікається на телефонні дзвінки, вибачається й додає: “Знову кукурудзу на сушку привезли”.

“В 2007 році українські компанії таки вийшли на світові ринки. Тоді значно зросла ціна на с/г продукцію на ту ж пшеницю, ячмінь, кукурудзу. До цього рентабельність фермерства була майже нульовою, реалізації як такої не було, більшість продукції йшла на ферму, тобто на корм худобі, перероблялась й знову згодовувалась, таке собі внутрішнє споживання.

Раз вже почав за худобу, то продовжу. Нею я почав займатись з 1995 року. Смішно, але спочатку мав лише 2 корови, зате згодом довів кількість стада до 150 голів. Зараз скорочую стадо, хоч й не хочу, але з такою рентабельністю іншого виходу немає.

З худобою складніше ніж з рослинами, без державної підтримки або ж хоч якоїсь співпраці така діяльність збиткова. В цьому році на тваринництво Міністерство аграрної політики виділило мільярд гривень, проте з нього 500 мільйонів – на одне підприємство. Не знаю наскільки це правильно, однак малі господарства потребують значно менших вливань й з правильним підходом можуть показати значний економічний ріст. Існують й державні програми на закупку молодняку, компенсацію на будівництва/реконструкції ферми й ін.. Я намагався приймати участь в цих програмах, але результату вони не дали. Іноді ситуації досить комічні. Більшість програм проводяться в формі конкурсу й в разі успішної подачі й відбору по завершенні року ти отримуєш компенсацію. А виходить так: ти витрачаєш час на подачу заявки й власні кошти на реконструкцію. А 31 грудня о 16:00 годині вечора (прим. ред. – в Новорічний вечір, коли державні структури мають скорочений робочий день), телефонують з адміністрації, й говорять “Везіть документ буде вам компенсація”. Поки я кажу “а”, вони кажуть “Фух, ти не встиг. Гроші повертаються в казначейство назад” .

Ми приїхали на поле з соняшниками й вийшли поглянути на процес збору насіння. “Тут мені буде зручно розповідати про врожай” – сповнений гордості сказав Григорій Андрійович.

“Я вирощую стандартні рентабельні культури. Соя, кукурудза, соняшник  – для реалізації та частково ячмінь та пшеницю – для видачі їх пайовикам, які тримають свою худобу. В нинішніх нестабільних економічних умовах так надійніше. Я залежний від рівня врожаю,  бо мені треба завжди знати що я можу виплатити рентну плату пайовикам, зарплату працівникам, та допомогти громаді, бо в селі гроші на школу чи на інфраструктуру традиційно просять у фермерів.

Пару минулих років урожайність по культурі соняшника була не нижче 30 ц/га.  Протягом останніх декількох років кукурудза досягає 80 ц/га, а це значно  вище середнього рівня, соя була 26 ц/га, – при цьому усміхається та додає – “Ну соєю я займаюсь недавно, буквально останні 3 роки. Цього року ми не мали жодного дощу ще від травня. Це ускладнило процес. Цього року планую, щоб хоча б кукурудза дала 70 ц/га – це було б дуже гарно. На наступній рік ніяких змін в культурах не планую, але хочу зайнятись модернізацією посівного процесу та обробітку”.

Після оглядин поля заїжджаємо до транспортної станції господарства. Григорій Андрійович аргументує поїздку тим, що дуже хоче показати зерносушку.

“Не лякайтесь, це зерносушка – нею ми сушимо кукурудзу. Тут все просто: сюди заїжджає вантажівка з кукурудзою її висипає в лійку, зерно по лійці завантажується на гору, де знаходяться сепаратори, які очищають зерно й направляють чисте зерно на сушку й сухе зерно йде на склад, а відходи на добрива”

На станції Григорій Андрійович вітається з робітниками, обговорює справність техніки та робочий план трактористів.

Після, їдучи в машині до фронт офісу господарства (розміщується в приміщенні разом з ФГ “Радуга”), цікавлюсь, що важливого та особливого в працівниках Григорія Андрійовича.  

“У нас головне – чесність, порядність, відповідальність. В с/г не доводиться перебирати. Мій колектив саме такий, він спрацьований та постійний з 2000 року. Так Юра Влох, з яким я говорив на станції, в мене вже працює з 1996 року. Як прийшов з армії так й став у мене працювати,” – знову усміхається – “я знаю можливості кожного підлеглого й відповідно до цього розподіляю між ними обов’язки. У нас немає стандартного набору якостей , наприклад, тракториста. Я бачу своїх працівників й бачу їх сильні сторони, один більш схильний до робіт у полі, другий більш творчий, й працює руками – вварює рамки (прим. ред. – так й не встигла запитати що це значить), прораховує та розробляє деталі до трактора.

Зміни в складі персоналу ми спостерігаємо лише коли до нас приходять студенти на практику з вузів та профучилищ. Звісно з початку вони лякаються, зіштовхуючись з роботою в фермерському господарстві, але потім розуміють, що така практика дає повне розуміння, що представляє собою робота в аграрному секторі трактористом, бухгалтером, менеджером”

Григорій Андрійович поспішає по справах, а я завершую інтерв’ю.

Можна прорезюмувати, що бути фермером в Скороходове – значить мати стратегічні плани та вміти кожен день справлятись з поточними примхами то погоди, то природи, то людським фактором; бути відповідальним та піклуватись про розвиток громади; весну, літо та осінь проводити то на полі то в роз’їздах, пов’язаних з фермерською діяльністю, а зимою пробудовувати нові стратегічні та реалізовувати поточні плани, шукати хоч і маленькі але можливості для розвитку, спотикатись на співпраці з державними структурами, й фіксуватись у думці, добробут людей які тебе оточують залежить від вас самих.

Людмила Нікітіна