Місія — в село, частина друга: пошуки будинку

Свої пошуки ми почали в листопаді минулого року. Активність на ринку нерухомості напередодні свят падає, і люди знижують ціни на будинки. Є люди, які хочуть продати будинок і купити квартиру в місті. В них ціна незмінна – 12-15 тисяч і такі оголошення “терміново продам будинок” продовжують викладати роками.

Мети одразу купувати у нас не було, бо ми знали, що час до весни ще маємо. Коли моніторив оголошення, постійно перепитував у знайомого Юри Ойцюсь, за різні села, бо він на своїх двох колесах побував в багатьох місцях.

Місія — в село. Сповідь майбутнього дауншифтера

До речі, про місця. В кінці травня Юра влаштовує туристичний веломарафон на три дні, де можна буде побачити частину цікавої Рівненщини. Перша наша поїздка була в село Кунин. Якось влітку ми їздили з дружиною на с. Мости. І тоді, проїжджаючи повз Кунин, серденько наше забилося трішки швидше. Далі теж було гарно, особливо у Мостах. Але зараз річ не про це.

Щоб не їздити по декілька разів, домовився одразу з трьома продавцями. Я декілька разів так робив. І дуже цікаво, коли ці люди сідають в авто, то впізнають один одного і згадують давні часи коли їхнє життя в селі пересіклося.

Перед поїздкою написав Юрі, що їду в Кунин, що можемо разом якщо цікавить. І він погодився. В той час Юрій знімав за допомогою коптера городища біля Рівного і в той день він зняв городище Кунина.

Дуже сподобався один будиночок на схилі: величезні горіхи, старий будинок з низьким дахом, багато землі ,верх ділянки межує з лісом біля ділянки, ледь мокрою плямою на снігу виднілось джерело.

Другий заїхали просто глянути, завалений сарай старий будинок, криниця. Ну ніби нічого цікавого після першої ділянки.  Третій теж не зацікавив, будинок на дві сімї. Такі будинки нагадують життя у місті, де сусіди тобі дихають у спину.

Пошуки продовжувалися і кількість сіл переглянутих нами збільшувалася. Насправді є місця дуже страшні. Де в селах хати пустують, сидять як партизани в засідці в гущах дерев і кущів. Де через хату ніхто не живе, а кожна 8 хата зруйнована. Пам’ятаю в селі Орестів будинок, де впала передня стіна. Ти бачиш все в будинку, як на сцені театру. Стіл, стілець ,чиїсь речі на землі.

Такі речі і такі села відштовхують. Але і зустрічалися села де життя кипить, а люди будують нові будинки і планують життя, саме такі села ми і шукали.  Дуже сподобався Глинськ. Село з історією, гарне і перспективне. Дивитися ми мали будиночок, а показували нам його мали син і батько.  Ну от їдемо по дорозі, я питаю

“Чи нормальний в селі голова?”

Хлопець сміється і каже, що нормальний, можете в нього спитати самі – ось він поряд сидить. А батько дістає посвідчення і показує дружині, довго ми тоді сміялися.

Так ми частенько їздили по селах. Двічі були в Кунині і в Глинську. І якось, коли вже ми майже впали у відчай, дружина згадала другий будиночок, який першого разу дивилися без власників в Кунині.

Подзвонив, домовився про зустріч. По нас приїхали Олександр і Ірина. Трохи підняло настрій як ми знайомилися, бо я теж Олександр а моя дружина – Ірина. І от так ми – два Олександра і дві Ірини – в блакитному авто зі швидкістю  десь 40-69 км/год. рушили в сторону Кунина. Олександр дорогою розповідав про щасливі дитячі роки у бабусиній хаті в Кунині.

Був сонячний день і піднесений настрій. Нічого наче особливого – хата як хата, сарай завалений, колодязь є, газу нема – наче все, що треба для повного щастя є. Тож ми ввечері, за горнятком чаю з дружиною обрали своє село і свою хатинку за адресою: Рівненська область, село Кунин, вулиця Казьонщина, 15.

Далі буде…

Олександр Килюшик – майстер на всі руки, зібрався в село.